СОН ЛІТНЬОЇ НОЧІ Посвята М. Ставиському Сон літньої ночі колись мені снився. Коротка та літняя нічка була, І сон був короткий, - він хутко змінився І зник, як на сході зоря розсвіла. Чудовая мрія, розкішна та ясна, Кохано в ту ніч обгорнула мене, Приснилась мені люба доля прекрасна, Приснилось невидане щастя дивне. Була я щаслива, безмірно щаслива; Приснилось мені... та того не списать! Де в світі є мова така чарівлива, Щоб справжнеє щастя могла розказать? Та сон був короткий. Ранесенько-рано Вже зникла рожевая мрія моя, - Туди полинула, де грала кохано Злотисто-рожева світова зоря. Поглянула я, що вже нічка зникала, - І душу мою обгорнула печаль; І тихо-тихесенько я промовляла: «Сон літньої ночі! мені тебе жаль!..» Я щастя не маю і в мріях не бачу, Бо іншії мрії у серці ношу; Коли я часами журюся і плачу, - Я щастя у долі тоді не прошу. Для інших і доля, і щастя хай буде, Собі я бажаю не сну, а життя, - Хто зо сну прокинувсь, хай щастя забуде, йому вже до щастя нема вороття! Леся Українка ***********